ДОСВІД РОБОТИ

ФОРМУВАННЯ МИСТЕЦТВОЗНАВЧИХ, КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ

ТА ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

НА УРОКАХ МИСТЕЦТВА ШЛЯХОМ ВПРОВАДЖЕННЯ

ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Актуальність досвіду

                Створення в Україні високорозвиненого суспільства та розбудова демократичної держави потребують наявності таких особистостей, які здатні до самореалізації, спроможні до творчої побудови свого життя, зорієнтовані на особистий вибір і особисту відповідальність. Традиційна школа, переважно спрямована на засвоєння системи знань, сьогодні вже не відповідає соціальному замовленню - вихованню самостійних, ініціативних і відповідальних членів суспільства. Сучасна педагогіка має наповнити навчання й виховання новим життєтворчим, духовним змістом, допомогти дитині знайти сенс життя, навчити швидко адаптуватися в життєвих ситуаціях, вміло застосовувати набуті знання.

              ХХІ століття – століття, коли у суспільстві відчувається гострий дефіцит культури серед молоді, а інформаційний простір містить елементи жорстокості, бездуховності, насильства. Тому проблеми морального становлення особистості стають особливо загостреними й актуальними. Педагогам школи, яка знаходиться в процесі  оновлення та реформації,  слід формувати світогляд учнів, збагачений гуманістичними ідеями, поглядами, переконаннями, ідеалами української і світової духовної культури.

              Ми є учасниками процесу, коли  відбувається переорієнтація оцінки результатів навчання з понять „підготовленість”, „вченість”, „загальна культура”, „вихованість”, на поняття “компетенція”, „компетентність”. Впроваджуючи  Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, реалізуємо основну мету освітньої галузі “Мистецтво”  -  формування в учнів у процесі сприймання, інтерпретації, оцінювання ними творів мистецтва та провадження практичної діяльності системи ключових, міжпредметних естетичних і предметних мистецьких компетентностей як цілісної єдиної основи світогляду, а також здатності до художньо-творчої самореалізації і культурного самовираження.[1]

Наукові концепції досвіду.

1.1 Зміст поняття «компетентність», «компетенція»

Основна мета освітньої галузі «Мистецтво»  полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації та оцінювання творів мистецтва, а також практичної діяльності сформувати в учнів систему ключових, міжпредметних естетичних і предметних мистецьких компетентностей як інтегральної основи світогляду, здатність до художньо-творчої самореалізації.

В Державному стандарті базової і повної середньої освіти зазначається , що

компетентність — набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці;

 компетенція — суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини;

міжпредметна естетична компетентність — здатність виявляти естетичне ставлення до світу в різних сферах діяльності людини, оцінювати предмети і явища, їх взаємодію, що формується під час опанування різних видів мистецтва.

До визначення сутності поняття «компетентність», «компетенція» долучилися представники науки і педагогічної практики.

У роботі Дж. Равена „Компетентність у сучасному суспільстві”, що з’явилася в Лондоні в 1984 р., дається наступне розгорнуте тлумачення компетентності [5, с.189–190]: „ це таке явище, яке “складається з великої кількості компонентів, багато яких є відносно незалежними один від одного, деякі компоненти відносяться скоріше до когнітивної сфери, а інші – до емоційної, ці компоненти можуть заміняти одна одну в якості ефективної поведінки”. Таким чином, компетентність – інтегральна характеристика особистості, яка визначає її здатність вирішувати проблеми та типові завдання, що виникають у реальних життєвих ситуаціях, у різних сферах діяльності на основі використання знань, навчального й життєвого досвіду та відповідно до засвоєної системи цінностей.

Частина науковців розмежовують поняття «компетенція»/ «компетентність». Серед них: А. Хуторський, В.Хутмахер, Н.Хомський, І.Соколова, В.Лєбєдєв, О.Овчарук, О.Семеног. Якщо вищезазначені вчені йдуть від уніфікації до диференціації даних понять, то інші науковці розуміють співвідношення цих термінів в зворотному аспекті, інтегрують їх (Е.Боярський, С.Коломієць). Аналіз наукових джерел засвідчив, що крім двох основних підходів вирішення проблеми: ототожнення та диференціювання, можна виділити третій тип – діалектичної єдності, що проявляється у дуалізмі цих понять (В.Мясников). Науковець вважає, що проблема компетентності та компетенцій може бути адекватно зрозумілою лише в контексті дискусії, в якій вона виникла і розвивалась.

У психолого-педагогічній та дидактичній літературі проблеми «компетентності» та «компетенцій» торкаються відомі вчені : І. Бех, І. Зимня, В.Мясников, О.Кононко, Н.Бібік, О.Савченко, О.Бєлікова. Окремі важливі висновки з цієї проблематики знаходимо у соціологічно-мистецтвознавчих працях І.Рябуха, Г.Філіпчук, В. Швидкуна, Т.Хагурова, Л.Пушкар, Р.Шмагало, О.Дацко. У контексті мистецької освіти та створення методологічного ґрунту для викладання художньої культури, розроблення сучасних програм з даного предмету, виділяємо праці А.Предтєченської, О.Щолокової, Л.Масол, Н.Миропольської.

Термін «competence» походить від дієслова «tocompete», що в дослівному перекладі означає «здатність до змагання» та від латинського «competentia» – (приналежність по праву) – коло повноважень.

Наукові джерела по-різному дають визначення поняттям «компетенція» та «компетентність». Зокрема в Енциклопедії освіти зазначається, що компетентність – це коло питань, в яких людина добре розуміється, а компетенція – відчужена від суб’єкта, наперед задана соціальна норма (вимога) до освітньої підготовки учня, необхідна для його якісної продуктивної діяльності в певній сфері, тобто соціально закріплений результат [2, с.408-409]. «Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи» за загальною редакцією О.Овчарук визначає «компетенцію» як об’єктивну категорію, суспільно визначений рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини як абстрактного носія, а «компетентність» - інтегрована характеристика якості особистості, результативний блок, сформований через досвід, знання, вміння, ставлення, поведінкові реакції [8, с.93].

В. Хутмахер в доповіді «Ключові компетенції для Європи» (KeyCompetenciesforEurope) вважає, що вірне розуміння поняття «компетенція» ближче до понятійного поля «знаю як», ніж до поля «знаю що», яке визначає зміст «компетентності» [3, с.10]. Його російські послідовники та прибічники (І.Зимня, В.Краєвський та А.Хуторський) продовжують лінію В.Хутмахера і також розрізняють дані поняття. Вищезазначені вчені дійшли висновку, що компетенцію потрібно розуміти як коло питань, у яких людина добре обізнана, володіє знаннями та досвідом. В свою чергу, компетентність у певній галузі – це поєднання відповідних знань і здібностей, що дозволяють ґрунтовно судити про певну сферу і активно діяти в ній.

Експерти країн Європейського Союзу визначають поняття «компетентність» як «здатність застосовування знання й уміння», що в умовах освітнього процесу означає активне застосування навчальних досягнень у нових ситуаціях. Міжнародним департаментом стандартів для навчання, досягнення та освіти (International Boardof Standards for Training, Performanceand Instruction) поняття компетентності визначається як спроможність кваліфіковано провадити діяльність, виконувати завдання або роботу. Поняття компетентності при цьому «містить набір знань, навичок і ставлень, що дають змогу особистості ефективно діяти або виконувати певні функції, спрямовані на досягнення певних стандартів у професійній галузі або певній діяльності» [8, с.8-9].

Українська науковець Н.Бібік в «Енциклопедії освіти», подаючи тлумачення компетентності у навчанні, наголошує на тому, що компетентності «набуває молода людина не лише під час вивчення предмета, групи предметів, а й за допомогою засобів неформальної освіти, внаслідок впливу середовища тощо» [2, с.408]. Визначаючи поняття «компетенція», на думку науковця – це в першу чергу відчужена від суб’єкта, наперед задана соціальна норма до освітньої підготовки учня, яка безпосередньо необхідна для його якісної продуктивної діяльності в певній освітній сфері, тобто, певною мірою, це соціально закріплений результат. Науковець вважає, що результатом набуття компетенцій стає компетентність, оскільки ознакою компетенції вона визначає її загально предметний або специфічний характер, а компетентність передбачає особистісну характеристику та ставлення до предмета діяльності. [2, с.409].

Таким чином, у науковій літературі поняття «компетентність» розкривається за допомогою наступних визначень, котрі характеризують даний феномен:

- знання, досвід в тій або іншій галузі;

 - базова характеристика особи;

- деякі внутрішні, потенціальні психологічні новоутворення, які потім виявляються в діяльності;

- інтегративна характеристика якості підготовки випускника;

 - комплекс умінь, знання в дії;

- здатність, готовність, спроможність;

- якість особистості;

 - специфічна здатність, необхідна для ефективного виконання конкретної дії в конкретній галузі, яка охоплює вузькоспеціальні знання, специфічні предметні навички, способи мислення, розуміння відповідальності за власні дії.

 1.2.Зміст поняття «мистецтвознавчі компетентності»

Мистецтво – особлива форма відображення дійсності, естетичний художній феномен, який передає красу навколишнього світу, внутрішнього світу людини через осмислення фундаментальних категорій «краса», «гармонія», «ритм», «пропорційність», «довершеність». Особливості опанування мистецтва в школі пов’язані з його багатогранним впливом на свідомість і підсвідомість людини, її емоційно-почуттєву сферу, художньо-образне мислення і творчі здібності. Мистецтво сприяє художньо-естетичному розвитку людини та стимулює готовність особистості брати участь у різних формах культурного життя суспільства.

До процесу формування компетентної особистості входить мистецтвознавча складова, яка передбачає обізнаність у різних видах мистецтва, розвиненість навичок сприймання творів мистецтва, сформованість художньо-творчих умінь і навичок.

Мистецтвознавча компетентність – це поняття, яке конкретизує загальнокультурну компетентність. Під  мистецтвознавчою компетенцією слід розуміти здатність застосовувати знання з історії та теорії мистецтва, законів драматургії, світової художньої культури, історії музики та інших видів мистецтв у  навчальній діяльності, здатність аналізувати, оцінювати й  інтерпретувати.

На основі аналізу психолого-педагогічної, мистецтвознавчої та музично-педагогічної літератури спробуємо визначити критерії мистецтвознавчої компетентності. У наукових дослідженнях у галузі мистецької освіти (Г. Падалка [9], Л. Масол [10], О. Рудницька [11], О. Щолокова [12] та ін.) вказується, що розвиненість таких якостей, як наявність художнього смаку, ідеалів, естетичних знань і мистецько-творчих здібностей, здатність робити  судження та самовдосконалюватись, є показником мистецької розвиненості особистості, що формуються в єдності емоційно-чуттєвого, когнітивного (інтелектуального) та творчо-діяльнісного компонентів, які можуть виступати загальними критеріями мистецтвознавчої компетентності.

1.3. Зміст поняття «культурологічні компетентності»

У сучасній педагогічній науці сформувався і окремий напрям методичних досліджень, побудований на основі комплексного впливу різних видів мистецтв на особистість учня (Г.Белєнький, О.Богданова, Г.Гогіберидзе, В.Гречинська, Д.Доманський, Ю.Львова, В.Маранцман, Б.Юсов та ін.).

У теоретико-методологічному контексті культурознавчу компетентність висвітлено в педагогічних працях вітчизняних (О. Гуренко,  С. Черепанова та ін.) і російських (Т. Гур’янова, О. Кисельова, Н. Конасова, І. Лунюшкіна та ін.) дослідників. Культурознавчу компетентність теоретично узагальнено у філософсько- педагогічних працях іноземних авторів (Б. Бім-Бад, Б. Кононенко, Ю. Рождественський, А. Флієр).

 А.Флієр  акцентує: «Досить тісним є зв'язок сформованості культурологічної компетентності молоді з процесом інкультурації, тобто засвоєнням сучасним молодим поколінням культури попередників, без чого не може бути належної гармонії взаємин вікових соціальних груп» [7, с. 151-152.].

 Формування культурологічної компетентності учнів дослідники вбачають у тому, щоб дати можливість перетворити кожен урок мистецтва на дослідження, коли підвищується цінність кожного твору , оскільки учень стає повноцінним учасником діалогу, а значить перестає бути лише « об’єктом навчання ».

Культурологічна компетентність вчителя – це сукупність знань про культуру в широкому та вузькому сенсі слова, які дозволяють створити цілісну картину світу та вказати роль навчальної дисципліни, яка сприяє уточненню цієї картини, дає змогу визначити місце людини в світі та способи зміни світу з урахуванням отриманих знань.

Культурологічна компетентність учителів мистецтва визначається як осмисленість енциклопедичних знань про культуру, їх чітку структурованість, що забезпечує можливість прийняття рішень в екстремальних ситуаціях з’ясування культурологічних проблем [6].

Під «культурологічною компетенцією» слід розуміти таку рису особистості, яка дозволяє:

- відчувати себе об'єктом культурно-історичного процесу;
- бути широко освіченою, мати знання в різноманітних галузях науки та мистецтва;
- розуміти закономірності розвитку культури як процесу по створенню, збереженню і трансляції загальнолюдських цінностей;
- бути частиною сучасного світу, оперуючи реаліями, звичаями, образами і свого народу, і інших народів Землі.

Проведений аналіз науково-методичних досліджень у галузі педагогіки дає можливість сформулювати визначення поняття культурологічної компетентності.

Культурологічна компетентність – це інтегрована якість, яка виражається через здатність особистості бути духовно й естетично вихованою, всебічно обізнаною; володіти національно-культурними знаннями (розумітися на традиціях, реаліях, звичаях, духовних цінностях свого народу); знаходити зафіксовані в музиці, образотворчому мистецтві  компоненти духовної та матеріальної культури; вміти не тільки доцільно ними оперувати, а й передавати учням; усвідомлювати себе та кожну особистість як носія певної етнокультури; уміння бачити спільне й відмінне в світосприйнятті їхніх носіїв; формувати в учнів цілісного сприйняття  світу на основі національно свідомого громадянина. Культурологічна компетентність є підґрунтям для здійснення якісної професійної діяльності, формування  особистості національно свідомого громадянина – людини, яка знає мову і культуру своєї нації, володіє багатством виражальних засобів, продукує творче мислення в різних життєвих ситуаціях. 

1.4. Зміст поняття «здоров’язбережувальні компетентності»

Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти  так трактує здоров’язбережувальні компетентності: «Здоров’язбережувальна компетентність — здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей».

Сучасна освіта характеризується широким впровадженням технологічного підходу. І це є об’єктивним процесом, новим етапом в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку дитини.

Під здоров’язберігаючими технологіями вчені пропонують розуміти:

·  сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

·  оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);

·  повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Спираючись на здоров’язберігаючі технології, на уроках художньо-естетичного циклу формуються здоров’язбережувальні компетентності. 

Здоров'язбережувальна компетентність розуміється як цілісне індивідуальне психологічне утворення особистості, спрямоване на збереження фізичного, соціального, психічного та духовного здоров'я – свого та оточення. Передбачає наявність у людини комплексу сформованих навичок, до яких належать:

1.                       Життєві навички, що сприяють фізичному здоров'ю (навички раціонального харчування,  навички рухової активності, санітарно-гігієнічні навички, режим праці та відпочинку)

2.                  Життєві навички, що сприяють соціальному здоров'ю( навички ефективного спілкування (уміння слухати; уміння чітко висловлювати свої думки; уміння відкрито виражати свої почуття; володіння невербальними засобами комунікації (жести, міміка, інтонація тощо); адекватна реакція на критику; уміння просити про послугу або допомогу).

- Навички співчуття (уміння розуміти почуття; потреби і проблеми інших людей; уміння допомагати та підтримувати).

- Навички розв'язування конфліктів.

- Навички поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації 

- Навички спільної діяльності та співробітництва (уміння бути „членом команди”; уміння визнавати внесок інших у спільну роботу; уміння адекватно оцінювати свої здібності та свій внесок у спільну діяльність).

   3. Життєві навички, що сприяють духовному та психічному здоров'ю:

·         Самоусвідомлення та самооцінка (уміння усвідомлювати власну унікальність; позитивне ставлення до себе, інших людей, до життєвих перспектив; адекватна самооцінка: уміння реально оцінювати свої здібності й можливості, а також адекватно сприймати оцінки інших людей).

·         Аналіз проблем і прийняття рішень (уміння визначати суть проблеми та причини її виникнення; здатність сформулювати декілька варіантів розв'язання проблеми; уміння передбачати наслідки кожного з варіантів для себе та інших людей; уміння оцінювати реальність кожного варіанта, враховуючи власні можливості та життєві обставини; здатність обирати оптимальні рішення).

·         Визначення життєвих цілей та програм (уміння визначати життєві цілі, керуючись своїми потребами, нахилами, здібностями; уміння планувати свою діяльність, враховуючи аналіз можливостей і обставин; уміння визначати пріоритети й раціонально використовувати час).

·         Навички самоконтролю (уміння правильно виражати свої почуття; уміння контролювати прояви гніву; уміння долати тривогу; уміння переживати невдачі; уміння раціонально планувати час).

·         Мотивація успіху та тренування волі (віра в те, що ти є господарем свого життя; установка на успіх; уміння зосереджуватися на досягненні мети; розвиток наполегливості та працьовитості).

Здоров’язбережувальна компетентність учнів є однією з ключових для української системи шкільної освіти.

Здоров’язбережувальна компетенція – здатність (готовність) мобілізувати систему знань, умінь розумових і особистісних якостей, необхідних для формування у школярів мотивації до здоров’язбереження, а також уміння передбачати, попереджати або компенсувати втрату здоров’я як засобу задоволення базових потреб людини.

І.А. Анохіна розглядає здоров’язбережувальну компетентність як готовність самостійно вирішувати завдання, пов’язані з підтримкою, зміцненням та збереженням здоров’я, як свого, так і оточуючих [13]. Суть поняття "здоров’язберігаюча компетентність", на думку Н.В.Тамарської, проявляється у проведенні профілактичних заходів і застосуванні здоров’язберігаючих технологій людьми, що знають закономірності процесу здоров’язбереження [13].  Здоров’язбережувальна компетентність  пов’язана з готовністю вести здоровий спосіб життя у фізичній, соціальній, психічній та духовній сферах.  Д.Є. Воронін вважає, що здоров’язберігаюча компетентність передбачає не тільки медично-валеологічну інформативність, але й застосування здобутих знань на практиці, володіння методиками зміцнення здоров’я й запобігання захворюванням.

Таким чином,  здоров'язберігаючи технології  в освіті -  це спосіб організації  послідовних дій у ході навчально-виховного процесу, реалізації освітніх програм на основі всебічного врахування індивідуального здоров'я учнів, особливостей їх вікового, психофізичного, духовно-морального стану і розвитку , збереження і зміцнення здоров'я в результаті якої формується певна компетенція.

Здоров'язберігаючі технології спрямовані на збереження здоров'я дитини та покликані виховувати, стимулювати у дітей бажання жити, бути здоровими.

1.5.Зміст поняття «інноваційні технології»

У сучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень освіти, її вплив на особистісній розвиток дитини, значною мірою залежить від результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях, які розвивають діяльнісний підхід до навчання. Дослідники проблем педагогічної інноватики (О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та ін.) намагаються співвіднести поняття нового у педагогіці з такими характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове. Зокрема, В. Загвязинський вважає, що нове у педагогіці - це не лише ідеї, підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще не використовувались, а й той комплекс елементів чи окремі елементи педагогічного процесу, які несуть у собі прогресивне начало, що дає змогу в ході зміни умов і ситуацій ефективно розв'язувати завдання виховання та освіти.

Порівнюючи традиційну та інноваційну освіту, які сьогодні паралельно існують в Україні, І. Зязюн зробив висновки,  що традиційна система навчання є безособистісною, "бездітною... без людською". У ній "людина... постає... об'єктом, яким можна керувати за допомогою зовнішніх впливів, загальних стандартів і нормативів". Серед головних недоліків традиційної системи навчання називають: авторитарний стиль керівництва; домінування пояснювально-ілюстративного типу навчання і репродуктивної діяльності учнів; перевагу фронтальної роботи, обмеженість діалогічного спілкування; породжені цими факторами невміння і небажання дітей учитися; відсутність у них поцінування освіти, самоосвіти (саморозвитку). Тому учень не готовий до життя в новому суспільстві. "Технології завтрашнього дня, - пише О. Тоффлер, - потребують не мільйонів... людей, готових працювати в унісон на безконечно монотонних роботах, не людей, котрі виконують накази, не зморгнувши оком... а людей, котрі можуть приймати критичні рішення, котрі можуть знаходити свій шлях у новому оточенні, котрі достатньо швидко встановлюють нові стосунки в реальності, що швидко змінюється».

Навчальні інновації суттєво поліпшують мотивацію учнів до навчального процесу. Сюди відносяться: 

- інтегроване навчання  (П. Ерднієв припускає, що вчитель за можливості чітко визначає реакції, поняття, ідеї та навички, які мають бути засвоєні учнем, а потім за допомогою багатостороннього підходу допомагає учневі спрямувати власну діяльність на досягнення цих цілей. При цьому учень може діяти у власному темпі, заповнюючи прогалини у своїх знаннях або пропускаючи те, що вже засвоєно;

- технології групової навчальної діяльності ( Групові (колективні) технології застосовувалися ще в середні віки. Сучасна технологія розроблена і апробована О. Рівином , В. Дяченко. Групові форми навчання дають змогу диференціювати та індивідуалізувати процес навчання. Формують внутрішню мотивацію до активного сприйняття, засвоєння та передачі інформації. Сприяють формуванню комунікативних якостей учнів, активізують розумову діяльність. Робота в групах (колективна) дає найбільший ефект у засвоєнні знань.)  ;

- особистісно-орієнтоване навчання ( Поняття вживається на означення обумовленого процесом соціалізації емоційно-ціннісного ставлення особистості до певного факту, явища); суб'єкт-суб'єктні відносини учасників навчального процесу (учень стає суб'єктом діяльності тільки тоді, коли реально може впливати на неї на всіх етапах: цілевизначення, планування, організації, рефлексії,оцінювання); діяльнісна основа (учні вчаться самостійно здобувати і застосовувати знання);

- профільне навчання (вид диференційованого навчання, який передбачає врахування освітніх потреб, нахилів, здібностей учнів; створення умов для навчання старшокласників відповідно до їхнього професійного самовизначення, що забезпечується за рахунок змін у цілях, змісті, структурі та організації навчального процесу. ;

- інформаційні технології навчання ( Цій темі в Україні присвячені дослідження таких науковців, як В.Ю. Биков, Я.В. Булахова, О.М. Бондаренко, В.Ф. Заболотний, Г.О. Козлакова, О.А. Міщенко, О.П. Пінчук, О.В. Шестопал та інші. Інформаційні технології навчання є інструментом, який дає змогу учителю якісно змінити методи, а також організаційні форми своєї роботи і на цій основі розвивати індивідуальні здібності учнів, спонукати кожного гармонізувати притаманні йому особистісні якості; концентрувати основну увагу на форму­ванні пізнавальних здібностей, на ефективній навчальній діяльності; підтримувати і розвивати прагнення до само­вдосконалення; посилювати міждисциплінарні зв'язки у навчанні, комплексність вивчення явищ дійсності, забез­печувати нерозривні взаємозв'язки між природознавством і технікою, гуманітарними науками і мистецтвом; здійсню­вати постійне динамічне оновлення навчального процесу, його форм і методів).

- інтерактивні технології ситуативного моделювання та дискусійних питань ( В Україні розроблена та пропагується технологія інтерактивного навчання О. Пометун. Інтерактив (від анг.- взаємний та діяти). Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної активності, що має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність. Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів; учитель і учень є рівноправними суб'єктами навчання. Інтерактивне навчання сприяє формуванню навичок та вмінь як предметних, так і загальнонавчальних; виробленню життєвих цінностей; створенню атмосфери співробітництва, взаємодії; розвитку комунікативних якостей. Технологія передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем. Інтерактивне навчання - це навчання діалогу,  під час якого відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаєморозуміння, спільного розв'язання навчальних завдань, розвитку особистісних якостей учнів) ;

- проектні технології ( одна з найперспективніших складових освітнього процесу, тому що створює умови творчого саморозвитку та самореалізації учнів, формує всі необхідні життєві компетенції, які на Раді Європи були визначені як основні  в ХХІ столітті: полікультурні, мовленнєві, інформаційні, політичні та соціальні.        Самостійне здобування знань, систематизація їх, можливість орієнтуватися в інформаційному просторі, бачити проблему і приймати рішення  відбувається саме через метод проекту.)   . 

                     ТЕХНОЛОГІЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ІДЕЇ

1.Формування  культурологічних компетентностей  

   Музичне мистецтво – своєрідний

                                   камертон цивілізації, універсальний

                                   спосіб мислення, здатний синтезувати

                                   істину, добро і красу, сформувати

                                   людину творця.

                                                                                   Л. Масол

                            

Процес формування культурологічних компетентностей на уроках художньо-естетичного циклу проходить кілька етапів:

1.     Мотиваційний

На цьому етапі використовую вербально-комунікаційні  методи: бесіду, діалог, дискусію, пізнавальні ігри.  Створюється ситуація успіху.

2.     Активація емоційно-естетичного досвіду.

3.     Проблемно-пошуковий.

На цьому етапі на уроці створюється проблемна ситуація.  Застосовую постановку проблемного питання, евристичну бесіду, колективне обговорення, аналіз, синтез, висування гіпотез.

4.     Втілення індивідуальних естетичних вражень у власній творчій діяльності.

З метою формування культурологічних компетентностей на уроках музичного мистецтва, художньої культури застосовую інтеграцію знань із літератури, живопису, музики, балету, театру, кіно. Опрацьовуючи тему «Російський живопис», знайомимося з творчістю В.Васнецова, його картиною «Три богатирі». Для повного розкриття характеру твору застосовую  Симфонію №2 О.Бородіна. Учням пропоную порівняти ідейний та  філософський зміст зображених героїв  з сучасним мультфільмом «Три богатирі».

 Пропоную творчі домашні завдання: до музичного твору Й.С.Баха «Жарт» створити власну картину або дібрати репродукцію картини, яка б відображала характер скерцо. Порівнюючи музику Й.С.Баха в оригінальному виконанні, сучасному виконанні із залученням електронних музичних інструментів та комп’ютерних технологій, вокальному виконанні, даю можливість учням сформувати власне ставлення до музики композитора.

 Від сприйняття явищ  культури, творів мистецтва учень переходить до взаємодії з культурним досвідом людства, аналізуючи його і формуючи власний світогляд і принципи діяльності.

З метою формування культурологічних компетентностей використовую активну порівняльно-зіставну роботу: вивчення різножанрових творів, що презентують різні мистецькі епохи та національні культури в єдиному тематичному блоці. Порівнюючи картини Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря», Сальвадора Далі «Таємна вечеря» та  «Таємна вечеря» Ель Греко, учні мають змогу зіставити у творах головні сюжетні лінії, мотиви, особливості поетики  холстів. При виборі форми домашнього завдання намагаюся знайти такий кут зору, під яким навіть звичайне перетворюється на дивовижне: під час вивчення теми «Таємниці мистецтва Стародавнього Єгипту»  ( мистецтво,  8 клас) пропоную учням розробити дизайнерський перстень скарабея. Учні ж, занурившись у проблему, знаходять історичні джерела, пояснюють значення поняття «скарабей», «жрець».

Свою  ефективність при формуванні культурологічних компетентностей на уроках художньо-естетичного циклу має пошуково-дослідницький метод: на уроці пропоную завдання,  рекомендую список джерел, де можна знайти інформацію; учні, користуючись комп’ютерами, досліджують питання і знаходять рішення. Поступове використання пошуково-дослідницьких завдань призведе до повноцінного створення квесту з мистецтва.  Створюю проблемні ситуації, разом з учнями шукаємо істину та вирішуємо проблеми. Під час вивчення теми «Скульптура» пропоную школярам дослідити форми скульптур, тематику скульптур та  створити відеоролик . Дослідження біографічних, краєзнавчих, історичних, мистецтвознавчих матеріалів сприяє розвитку пізнавальної активності , пробуджує інтерес до аналітичної роботи з документальними джерелами.

2.Формування мистецтвознавчих компетентностей

Урок музичного мистецтва є тим середовищем, у якому розгортається процес взаємодії, спілкування між вчителем і учнем, вчителем і музикою, учнями і різними видами мистецтва. Усі мистецтва споріднені між собою. Синтез музики і поезії - це вокальна музика.  Розучуючи пісню,  звертаю  увагу на розмір вірша  і музичний розмір,  спостерігаємо за гармонічним поєднанням поетичного і музичного ритмів. При вивченні поняття « інтонація» підкреслюється зв’язок із літературою . Інтонація - це те, що зближує нашу мову із співом і з усією музикою взагалі.

Існує зв’язок між музикою, архітектурою, скульптурою та образотворчим мистецтвом. Тут величезне значення мають пропорції, співвідношення частин між собою і в цілому. Терміни «композиція», «структура», «симетрія» вживаються в кожному з цих мистецтв.

Емоційна сфера школярів опирається  на зв’язок музики із образотворчим мистецтвом: малюнок - зримий образ, який швидше і легше «зчитується» дитиною, ніж текст; завдяки малюнку розвивається механічна пам’ять, асоціації, емоціональна сфера психіки дитини. Колір, контраст фігур та відтінків, настрій малюнка допомагають дитині розповісти про свої музичні враження.

Учні 5-8 класів мають змогу отримати систематизовану інформацію щодо взаємозв’язку трьох видів мистецтва. Розуміння одного з мистецтв допомагає глибше зрозуміти інші. В основі програми «Музичне мистецтво» лежить розвиток в учнів відчуття «внутрішнього слуху», «внутрішнього бачення».

Під час знайомства з творчістю  П.Чайковського  використовую музичні твори , в яких зображено природні явища, пори року, а також музичні твори,  в яких змальовані образи живої природи. Ці твори допомагають дітям оволодіти навчальним курсом «Природознавство».

 Історія музиці дала дуже багато сюжетів.  М.Глінка розкрив тему патріотизму в опері «Іван Сусанін», М.Лисенко – в опері «Тарас Бульба». Знаючи історичні події Переяславської ради, учні можуть пояснити відмінність фіналу опери та відповідного літературного твору М.Гоголя «Тарас Бульба».

Ніяк не обійтися без математики при засвоєнні поняття тривалості звучання і без цікавих арифметичних дій з тривалостями.  Творчі завдання типу «Знайти помилку в ритмічному малюнку» стимулюють логічну діяльність учнів на уроках  під час опанування музичною грамотністю. Математика допомагає простукати ритмічний рисунок. Логіка допомагає розшифрувати музичні ребуси і кросворди.

 Існує зв’язок між астрономією і музикою. Астрономія – наука, в основі якої лежить краса і гармонія Всесвіту. У всіх мистецтвах митці по-своєму відображають красу і гармонію. На уроках мистецтва вчу учнів вслуховуватися в архітектуру та вдивлятися в музику.

3.Формування здоров’язбережувальних компетентностей

Сьогодні урок, як основна форма організації навчально-виховного процесу, вже не вважається сучасним, хоча б він і відрізнявся всім різноманіттям найсучасніших засобів та педагогічних прийомів, якщо на цьому уроці не враховується здоров’я дитини, якщо дитина під час його проведення втрачає своє здоров’я. Створення умов для збереження  здоров'я учнів, впровадження здоров'язберігаючих технологій в освітній процес сьогодні є актуальним. Унікальним в цьому є  урок музичного мистецтва. Вплив музики на людину відбувається на трьох рівнях: вібраційному, емоційному та духовному. Сприйняття і розуміння музики  полягає у відчутті її зв'язками, м'язами, рухами, диханням. Поєднання елементів арт-терапії у формі різноманітних вправ, цілеспрямованого музичного матеріалу для слухання та виконання музично-творчих завдань разом із вокалотерапією, ритмотерапією, казкотерапією, кольоро-терапією, фольк-терапією може стати ефективним методом здоров’язбереження учнів,  лікування шкільних неврозів, які сьогодні все більше вражають учнів як в процесі отримання освіти, так і в сучасному житті взагалі.

Вченими було доведено, що людина на 80 % складається з води. Музика впливає на біохімічні процеси, які відбуваються в організмі, тобто виконує оздоровчу функцію. Починаючи з XIX століття, наукою було доведено, що музика може зміцнювати імунну систему, що призводить до зниження захворюваності, покращує обмін речовин і, як наслідок, сприяє відновлюванню  процесів в організмі. На початку XX століття було доведено, що музичні звуки змушують  вібрувати кожну клітину нашого організму, електромагнітні хвилі впливають на зміну тиску крові, частоту серцевих скорочень, ритм і глибину дихання. Відомо, що спів є одним з кращих дихальних вправ. Під час співу тренується дихальна мускулатура, діафрагмальне дихання, поліпшується дренаж бронхів та збільшується життєва ємкість легенів. Угорський композитор З. Кодай в 1929 році писав : «Чудодійний  засіб ритму - дисциплінування нервів, тренування гортані і легенів. Все це ставить спів поруч з фізичною культурою. Те й інше потрібно щодня - не в меншій мірі, ніж їжа».

Відомий психіатр Станіслав Гроф, досліджуючи мозок новонароджених, встановив, що від природи всі діти геніальні. Але під час пологів гине безліч нейронів мозку дитини. Одне з відкриттів Грофа полягало в тому, що немовлята, які слухали класику в утробі матері, з'являлися на світ з меншими втратами і з великим запасом життєвих сил. Крім того, в майбутньому вони виявлялися більш здатними до самореалізації і внутрішньої гармонії.[14]

Дослідження стану здоров’я учнів нашої школи  показали, що найпоширенішими захворюваннями є серцево-судинні, пульмонологічні, ендокринні захворювання, а також міопія та порушення опорно-рухового апарату.

клас	К-ть учнів у класі	Серцево-судинні захворювання	Пульманологічні захворювання	Ендокринні захворювання	Міопія	Порушення опорно-рухливого апарату	Нервові захворювання	Захворювання нирок
5	19	1	2	1	1	1
6	21	2	1			1
7	16				2		1	2
Всього	56	3	3	1	3	2	1	2

Урок музичного мистецтва з використанням здоров'язберігаючих технологій  будую з урахуванням:

ü працездатності дітей та їх вікових особливостей;

ü тричастинної структури уроку в залежності від розумової працездатності учнів;

ü використанням наочності;

ü обов’язковим виконанням гігієнічних норм;

ü сприятливого емоційного настрою;

ü організації для учнів динамічної паузи, спрямованої на навчання;

ü правильної посадки на уроці, правильної позиції при співі;

ü проведення фізкультхвилинок.

Оздоровчі хвилинки під час уроків включають в себе вправи для осанки, вправи для очей, рук, шиї, ніг. Вони допомагають зняти втомленість, відновити рівновагу учнів, нормалізують увагу й активність, відновлюють робочий настрій, підвищують дисциплінованість. До фізкультхвилинок відносяться хвилинки релаксації. Так, наприклад, слухаючи твори «Ранок» Е.Гріга, «Дощик» В.Косенка, А.Вівальді «Зима», твори із збірника П.Чайковського «Пори року» прошу учнів закрити очі та намалювати подумки картину, яка відповідає характеру прослуханого твору. Наступним запитанням є: «Які нові відчуття у вас  з’явилися?». Свої відчуття учні висловлюють за допомогою слів, малюнку, переданому за допомогою фарб.

Терапія кольором та творами образотворчого мистецтва.

Твори образотворчого мистецтва, які створюють учні  на уроках музики, мають не тільки освітній, але  й арт - терапевтичний потенціал. У малюнку дитина відтворює те, що відчуває. Інтегрований підхід до кольору і звуку, образотворчого та музичного мистецтва, як засобам зміни емоційних станів дитини, дозволяє зробити висновок щодо психічного стану дитини. Діти, що почуваються невпевнено, створюють малюнки, схожі на схеми; і навпаки, урівноважена дитина зазвичай концентрує зображення в центрі аркуша, використовуючи жирні чіткі лінії. Такий вид арт-терапії часто використовую в 5 – 6 класах. Аналіз дитячих робіт свідчить, що більшість дітей мають пригнічений стан ( їхні малюнки схематично-графічні, без використання яскравих кольорів).

Музична терапія поєднує в собі: слухання та виконання музичних творів, виконання ритмічних рухів під музику. Вона заснована на здатності музики регулювати та розвивати емоційну сферу особистості та ділиться на вокальну та дихальну. До  музикотерапії відносяться: робота з голосом (вокалотерапія), використання музичних інструментів, створення музичних творів, "лікарська музика". Враховуючи результати медичних обстежень ( наведені у таблиці раніше), застосовую на уроках таку музику, яка б позитивно та непомітно для дитини впливала на здоров’я. Вдома раджу слухати твори класиків у виконанні різних оркестрів та груп музикантів: гітара, скрипка, арфа та інші струнні інструменти благотворно впливають на серцево-судинну систему, до того ж звуки цих інструментів здатні пробудити в людині почуття жалю. При психічних розладах і хворобах внутрішніх органів рекомендую слухати твори у виконанні клавішних інструментів. Фортепіано гармонізує людську психіку, відбувається стабілізація роботи сечового міхура, нирок, можлива навіть нормалізація роботи щитовидної залози. Звуки органа відповідають за стимуляцію головного мозку.

Духові інструменти упорядковують роботу дихальної системи, очищають легені і бронхи, покращують кровообіг.

Ударні інструменти здатні позитивно впливати на наш організм. Деякі лікують печінку, покращують ритм серця і кровоносну систему.

Класична музика — для стимуляції роботи мозку і при ревматизмі. Після проведених досліджень вченими було доведено, що класична музика таких геніїв, як Бетховен, Моцарт, Вівальді та інших здатна надавати чудотворний вплив на людей. Музика Моцарта сприяє стимуляції мозкової діяльності людини.

  Під час застосування музичної терапії проводжу підготовчі вправи:

1.     «Інтонування».

 Учні інтонують  звуки на зручній для них ноті. Виконання цієї вправи дозволяє врівноважити хвилі мозку, поглибити дихання, знизити частоту серцевого пульсу. При цьому кожен звук має свій вплив на організм дитини. Звук « м - м - м » знімає стрес і дає можливість повністю розслабитися. Звук « а - а - а » негайно викликає розслаблення. Звук « і - і - і» - самий стимулюючий звук, звуковий кофеїн. 3 - 5 хвилин проголошення цього звуку стимулює мозок, підвищує активність організму. Звук « о - о - о» - засіб миттєвого налаштування організму.  Учені встановили, що для серця підходить поєднання звуків «чен», для легенів – «шен», для нирок – «ю», для печінки – «гуо».

2.     Артикуляційна гімнастика В.Ємель’янова.

1.«Жувальна гумка».

 Висунути  язик до відмови, злегка прикусуючи послідовно кінчик язика все далі.

2. Кусати язик по черзі правими і лівими боковими зубами, як би жуючи його.

3.«Уколи».

 Упертися язиком в праву щоку, потім в ліву, в верхню губу та в нижню.

4.«Спробуй варення».

 Кінчиком язика облизати верхню губу, а потім нижню, змінюючи напрям.

5.«Конячка».

 Поклацати язиком, змінюючи форму рота.

6.«Масажист».

Кусати нижню губу, верхню губу, втягнути щоки і закусити бічними зубами їх внутрішні поверхні.

7. «Мавпочка».

 Вивернути назовні нижню губу, оголивши ясна і надавши обличчю ображений вираз.  Підняти верхню губу, оголивши ясна і надавши обличчю вираз посмішки.

8.Долоні широко розкриті. Співаючи  приголосні у поєднанні з голосними (к,п,ф,ш), водночас з’єднувати поступово великий та всі інші пальці долонь.

3.Вправи методики А.Стрельникової.

• Вправа «Долоньки» (розминочні).

Початкове положення: встати прямо, показати долоньки "глядачеві", руки далеко від тіла не зводити. Робіть короткий, галасливий, активний вдох носом і одночасно стискайте кулачки в долоньки.

• Вправа «Погончики».

 Початкове положення: встати прямо, стиснуті в кулаки кисті рук та притиснути їх до пояса. В момент короткого і шумного вдоху носом з силою штовхайте кулаки до підлоги, як би віджимаючись від нього або скидаючи з рук щось. При цьому під час поштовху кулаки розтискаються.

• Вправа «Насос».

 Початкове положення: встати прямо, руки опущені. Злегка нахиліться  до підлоги: спина кругла (а не пряма), голова опущена (дивиться вниз, в підлогу, шию не тягнути і не напружувати, руки опущені вниз). Зробіть короткий галасливий вдих в кінцевій точці поклони («понюхайте підлогу»). Злегка підніміться, але не випрямляйтеся повністю - в цей момент абсолютно пасивно йде видох через ніс або рот. Знову нахиліться і одночасно з поклоном зробіть короткий галасливий вдих. Потім видихаючи, злегка випрямитесь , випускаючи повітря через рот або ніс.

• Вправа «Кішка».

Початкове положення: встати прямо, руки опущені. Робимо легкі, пружинисті, танцювальні рухи, одночасно повертаючи тулуб то вправо, то вліво з одночасним коротким гучним вдихом робимо руками легке «скидання» рук. Кисті рук далеко від пояса не відводимо, щоб вас «не заносило» на поворотах. Голова повертається разом з тулубом то вправо , то вліво. Коліна то гнуться, то випрямляються, присідання легке.

• Вправа «Обійми плечі».

Початкове положення: встаньте прямо, руки зігнуті в ліктях і підняті на рівень плечей. В момент короткого галасливого вдиху носом кидаємо руки назустріч один одному, як би обіймаючи себе за плечі. Важливо, щоб руки рухалися паралельно один одному.

Після виконань вправ вокалотерапіі дихання стає більш економним,  а  за твердженням вчених, від цього безпосередньо залежить працездатність дитини. Правильний комплекс дихальних і голосових вправ забезпечує більш якісне функціонування серцево-судинної системи. Це пов’язано з тим, що велике навантаження припадає на діафрагму, міжреберні м'язи, м'язи черевного преса, за рахунок яких відбувається масаж внутрішніх органів. Під час музико-терапії слід враховувати , що існують мелодії – цілителі та мелодії – подразники.
Заспокійливо на нервову систему впливає легка, спокійна музика датського композитора Ф. Гойї. Слухаючи цю музику, діти , навіть найгаласливіші, не дозволяють собі кричати, голосно розмовляти. Щоб покращити настрій дітей, підвищити тонус організму, можна запропонувати для прослуховування «Каприз №24» Ніколо Поганіні в сучасній обробці.
Звуки співу пташок, п’єси із циклу "Пори року” П. Чайковського, «Місячна соната» Л.В. Бетховена - урівноважують нервову систему. Для слухання музики слід використовувати тільки ті твори, які подобаються абсолютно всім дітям та які їм знайомі.

Цікавим є досвід російського автора Л.Д.Назарової. Спираючись на її методику, на уроках застосовую пісенний фольклор як природну систему інтегративної арт-терапії, що містить у собі лікування звуком, музикою, рухом, драмою, малюнком, кольором і несе в собі приховані інструкції по збереженню цілісності людської особистості. Лікування звуком має терапевтичний та психотерапевтичний ефект дії фольклорного співу на людину. Відомо, що тільки 20% звуків, які відтворює людина, спрямовані до зовнішнього простору, інша частина охоплює внутрішній простір, викликаючи резонацію органів, тканин і більш тонких структур людського організму. Діапазони дитячих фольклорних пісень  охоплюють примарні тони дитячого голосу і складаються з досягнутих кожній дитині секундових, терцових і квартових інтонацій. Завдяки природності  народних поспівок досить швидко налагоджується координація голосу і слуху, що позначається на точності інтонування. Практично на кожному уроці, особливо в початковій школі, учні виконують народні пісні в поєднанні з рухами, з використанням шумових інструментів, ритмічний супровід до яких створюють вони самі,  або інсценізація цих пісень. Цікавими є уроки в 7 класі з теми «Народна пісня в сучасному житті». Поєднання з фольклором допомагають розкритися учням, застосовувати етнічні мелодійні рисунки, інтонаційні особливості української народної пісні.

Для учнів молодших та середніх класів використовую казкотерапію. Це самий древній спосіб терапії, який виник майже тоді, коли люди навчилися розмовляти. Казками передавалися духовні знання, моральні цінності, правила поведінки. Цей прийом допомагає дитині зрозуміти себе, виховати у собі корисні риси та звички.

Дитяча казка – це одна з самих доступних можливостей емоційного розвитку дитини, адже ніякі знання не повинні випереджати морального розвитку особистості.

Таким чином,  здоров'язберігаючи технології  в освіті -  це спосіб організації  послідовних дій у ході навчально-виховного процесу, реалізації освітніх програм на основі всебічного врахування індивідуального здоров'я учнів, особливостей їх вікового, психофізичного, духовно-морального стану і розвитку , збереження і зміцнення здоров'я в результаті якої формується певна компетенція.

Свої уроки  намагаюся зробити засобом розвитку творчих здібностей учнів, їхніх талантів, інтересів, самовираження та самореалізації, розвивати постійне прагнення до пізнання й самовдосконалення.

4. Використання інноваційних та інформаційно-комунікаційних технологій

Сучасний урок музичного мистецтва та художньої культури нерозривно пов'язаний з постійним використанням інноваційних та інформаційно-комунікаційних технологій. Це робить навчання більш яскравим і різноманітним, спонукає учнів до самостійної дослідницької роботи, яка може бути як індивідуальною, так і колективною під керівництвом учителя. Колективна пізнавальна діяльність більш емоційна і привчає до прояву ініціативи. Участь у ній дозволяє дітям займатися творчістю, формує універсальність знань, передбачає самостійну постановку проблеми, добір джерел та літератури, інтерпретацію й оцінку подій.  Активно впроваджую в систему роботи інноваційні технології  ( взаємодія мистецтв,  технологія саморозвитку, групова навчальна діяльність,  дослідження ) та інтерактивні методи навчання  ( «Мозковий штурм», «Мікрофон», «Аукціон», «Навчаючи – учусь», «Асоціативний кущ» та інші ) з метою створення таких умов навчання, за яких кожен учень відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність, значущість. 

Використання засобів і програм ІКТ сприяє всебічному розвитку творчих здібностей учнів, а саме:

-         Розуміння почуття ритму в природі та мистецтві;

-         Асоціативного сприймання  і мислення на основі музичного та художнього матеріалів;

-         Фантазії та художньої уяви;

-         Відчуття простору, форми, контрасту, динаміки, кольорової палітри.

Презентації, створені в програмі  Power Point, насичують навчальний матеріал якісною наочністю, яскравістю, відео – та музичним матеріалом. Вони дозволяють ефективно та ефектно пояснити терміни та поняття.

Презентації з використанням SMART- технологій дозволяють мені розробити якісно новий тип  уроку. Рухливість об’єктів презентації, можливість використання 3-D проекцій скульптур, створення SMART- ігор  стимулюють розумову діяльність учнів, залучають всіх до плідної праці на уроці, дозволяють закріпити набуті знання на будь-якому етапі урока.

 Сервіс Bubbl.Us дозволяє створити карту знань , що урізноманітнить узагальнюючі уроки з теми. Цю карту знань учні створюють індивідуально,  при роботі в парах, мікрогрупах.

Сервіс  WikiWall або  Edu.Glogster допомагають створити інтерактивну газету. Такий вид творчої діяльності застосовую під час проведення предметних тижнів.

З метою активізації пізнавальної діяльності учнів застосовую сервіс learningapps. Гра  в пазли систематизує набуті учнями знання, зацікавлює в діяльності, створює проблемну ситуацію і водночас ситуацію успіху.

Урізноманітнити уроки допомагають інноваційні методи і прийоми, а саме:

Ø «Слово – слово - речення – питання – відповідь».

 Метою гри є навчити учнів на етапі закріплення набутих знань виокремлювати головні терміни та поняття, пояснювати їх, створювати проблемну ситуацію, яка спонукає логічного завершення.

Ø «Вірю-не вірю».

Мета інноваційного методу – систематизувати знання на етапі закріплення матеріалу, вчити аналізувати висувати припущення та обов’язково їх перевіряти.

Ø «Митці та їх твори»

Мета – поширювати світогляд учнів, формувати мистецтвознавчі компетенції.

Ø «Музичне доміно»

Мета прийому – актуалізувати та систематизувати  знання, співвідносити терміни та поняття, композитора  та  музичний твір, художника та картини…..

Ø «Текст з помилками»

Мета – вчити аналізувати, доводити власну думку, використовувати аргументи.

Ø «Знайди зайвого»

Мета – із запропонованих трьох слів знаходити зайве, пояснюючи свій вибір на основі знань теоретичного матеріалу.

ВИСНОВКИ

 Сучасний етап оновлення освіти характеризується пошуками нетрадиційних підходів до розв'язання навчальних, розвивальних і виховних завдань. Освітній процес спрямований на реалізацію головної мети  -  формування  конкурентоспроможної, компетентної особистості. Навчальний процес має бути зорієнтований  на взаємодію і плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності у спілкуванні та партнерства у навчанні.

У сучасному суспільстві, для якого характерні багатобарвна культурна мозаїка, потужний комп’ютерно - інформаційний потік, стандартизація свідомості, глобальне поширення мас-медіа, виникає нагальна потреба у вихованні освіченої людини, яка вміє жити у новому просторі та застосовувати свою унікальну самобутність. Мистецтво, як універсальна форма передачі образної, історичної, смислової інформації різних культур виявляється найбільш здатним розвивати духовний світ дитини та її індивідуальні здібності.

Узагальнення проаналізованих науково-педагогічних поглядів дає змогу визначити специфіку компетентностей, що формуються у школярів засобами мистецтва. По-перше, під час спілкування особистості з художніми цінностями у перебігу загального духовного зростання учнів їх мистецькі знання, практичний досвід, ціннісні художні орієнтації мають за певних умов трансформуватися в художньо-естетичні компетентності –здоров’язбережувальні , мистецтвознавчі, культурологічні - органічні складові життєвих компетентностей. По-друге, художньо-естетичні компетентності як характеристика розвитку особистості побудовані на комплексі взаємопов’язаних процедур, на комбінації інтересів, мотивів, ставлень, знань, умінь, які відображають інтегровані результати навчання у галузі мистецтва та сформовані особистісні якості. Тобто компетентності, які формуються у процесі мистецької освіти, мають особистісно-діяльнісний та інтегративний характер.

Полікомпетентність  як готовність до художньо-творчої самореалізації, самоосвіти й самовдосконалення у сфері мистецтва забезпечує метапредметні знання та вміння, серед яких визначну роль відіграють навички саморегуляції. 

  Таким чином, підкреслюючи важливість моделювання культурно - освітнього середовища за допомогою запропонованих методів і прийомів,  забезпечується умова щодо формування в учнів культурологічної, здоров’язбережувальної, мистецтвознавчої компетентностей, надається  можливість проявитися самостійним, творчим здібностям дитини, бажанню використовувати знання на практиці, залучення учнів до різноманітної діяльності, яка задовольняє їх духовним потребам, що є основною метою навчального курсу з мистецтва та складовою предметних компетентностей учнів.

Усі види мистецтва служать найвеличнішому з мистецтв – мистецтву жити на землі. ( Б.Брехт)

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти

2. Енциклопедія освіти/ Акад. пед. наук України; [головний ред. В.Г. Кремінь]. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040с.

3.  Зимняя И.А. Ключевые компетентности как результативная целевая основа компетентностного похода в образовании. Авторская версия.[Электронный ресурс ]/И.А. Зимняя – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004, - 42с. – Режим доступу: www.rc.edu.ru]

4. Практикум по дидактике и методикам обучения/А.В.Хуторской. – СПб: Питер, 2004. – 541с.

5. Равен Дж. Компетентность в современном обществе: выявление, развитие и реализация -  М.: Когито-Центр, 2002. — 396 с.

6. Кондрацька Л. Художня епістемологія у вимірі педагогіки / Л. Кондрацька – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2002. –408 с.

7. Флиер А.Я. Культурная компетентность личности: между проблемами образования и национальной политикой / А.Я.Флиер // Общественные науки и современность. – 2000. – № 2. – С. 151-165.

8. Овчарук О.В. Розвиток компетентнісного підходу: стратегічні орієнтири міжнародної спільноти/ О.В.Овчарук// Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи : Бібліотека з освітньої політики/ [Під заг. ред. О.В.Овчарук]. – К.: «К.І.С.», 2004. – С.6-93

9. Падалка Г. М. Педагогіка мистецтва (Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін) / Падалка Г. М. – К. : Освіта України, 2008. – 274 с.

10. Масол Л. М. Класифікація компетентностей як результату загальної мистецької освіти / Л. Масол // Теоретичні та методичні засади неперервної освіти : зб. матеріалів науково-методичного семінару. – Чернівці : Зелена Буковина, 2007. – С. 23–24.

11. Рудницька О. П. Педагогіка: загальна та мистецька : навчальний посібник / О. П. Рудницька. – Тернопіль : Навч. книга – Богдан, 2005. – 360 с.

 12. Щолокова О. П. Методика викладання світової художньої культури : підручник для студ. пед. ун-тів / О. П. Щолокова. – вид. 2-е – К. : Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. – 288 с.

13. БратищенкоІ. В. Впровадження здоров’язбережних технологій у навчальному закладі  [Електронний ресурс]. – 2012. – Режим доступу http://teacherjournal.com.ua/

14.  Гроф С. Путешествие в поисках себя. — Изд. АСТ : Институт трансперсональной психологии : Издательство К. Кравчука, 2008